У Дніпрі є монументи, які неможливо сприймати окремо від місця, де вони встановлені. До таких належить пам’ятник “Стела Вічної Слави” – великий меморіальний комплекс на початку проспекту Дмитра Яворницького. Висока вертикальна споруда піднімається над схилом, а за нею відкривається простір у бік Дніпра. Саме розташування значною мірою формує враження від пам’ятника: він працює не лише як меморіал, а й як помітна частина міського силуету.
Правильніше називати цей об’єкт Монументом Вічної Слави. Назва “Стела Вічної Слави” також зустрічається у повсякденному вжитку, тому саме за таким запитом пам’ятник нерідко шукають гості міста. Споруду відкрили восени 1967 року. Вона присвячена пам’яті воїнів, партизанів і підпільників Дніпропетровщини, які загинули в роки Другої світової війни.
Де розташована Стела Вічної Слави у Дніпрі
Адреса Монумента Вічної Слави – проспект Дмитра Яворницького, 1. Це місце на високому правому березі Дніпра було використане авторами як природна частина композиції.
Якщо дивитися на монумент лише зблизька, частина задуму втрачається. Значно цікавіше спочатку оцінити його здалеку. Стрункий пілон ніби продовжує лінію схилу вгору, тоді як відкритий простір навколо не перекриває споруду іншими великими об’єктами.
Основні відомості про пам’ятник можна звести до кількох фактів.
| Параметр | Дані |
|---|---|
| Об’єкт | Монумент Вічної Слави |
| Поширена назва | “Стела Вічної Слави” |
| Адреса | проспект Дмитра Яворницького, 1, Дніпро |
| Відкриття | 31 жовтня 1967 року |
| Висота комплексу | близько 29,5 м |
| Висота верхньої скульптури | близько 4,5 м |
| Призначення | меморіальний комплекс |
| Основне оздоблення пілона | граніт |
Сьогодні це не просто точка на карті з конкретною адресою. Територія біля монумента має відкритий характер, тому звідси добре відчувається перепад висот правобережної частини Дніпра та проглядається значний міський простір.
Чому монумент з’явився саме тут
Історія пам’ятника почалася задовго до його урочистого відкриття. Ідею створення великого меморіалу на честь загиблих у роки війни опрацьовували ще у перші повоєнні десятиліття. Майбутній об’єкт не одразу набув того вигляду і розташування, які знайомі містянам сьогодні.
Остаточний варіант реалізували вже у 1960-х роках. Для споруди обрали ділянку, де великий монумент міг стати частиною панорами, а не загубитися серед будинків.
31 жовтня 1967 року комплекс урочисто відкрили.
Цей рік важливий і для розуміння архітектури споруди. Наприкінці 1960-х у монументальному мистецтві часто використовували великі геометричні форми, мінімальну кількість дрібних деталей та виразні вертикалі. Дніпровський меморіал добре демонструє такий підхід: здалеку людина передусім бачить його силует, а вже після наближення – окремі скульптурні елементи.
Хто створив пам’ятник
Стела Вічної Слави у Дніпрі не є роботою одного митця. Над комплексом працювала група авторів, адже для такого масштабного об’єкта потрібно було поєднати скульптуру, архітектуру та інженерні рішення.
Скульптурну частину виконували Василь Агібалов і Михайло Овсянкін. За архітектурне вирішення відповідали Анатолій Максименко та Едуард Черкасов. До практичного втілення задуму були залучені також інженери “Укрміськбудпроекту”.
| Напрям роботи | Автори |
|---|---|
| Скульптура | Василь Агібалов, Михайло Овсянкін |
| Архітектура | Анатолій Максименко, Едуард Черкасов |
| Інженерна частина | фахівці “Укрміськбудпроекту” |
Таке колективне авторство для великих меморіальних споруд того часу було цілком закономірним. Потрібно було не тільки створити художній образ, а й розрахувати високу конструкцію та вписати її у складний рельєф.
Що можна побачити на пам’ятнику
Найпомітніша деталь комплексу – високий чотиригранний пілон. Його поверхня облицьована рожевим гранітом. Візуально конструкція досить стримана: замість великої кількості орнаментів чи написів головний ефект створюють висота, пропорції та контраст між масивною нижньою частиною і фігурою нагорі.
Разом із верхньою скульптурою висота монумента сягає приблизно 29,5 метра.
Пілон завершує жіноча постать заввишки близько 4,5 метра. Це символічний образ Батьківщини-Матері. Скульптура виготовлена з титанового сплаву, що було нетиповим і технічно цікавим рішенням для монументального мистецтва.
У руках постаті знаходяться два предмети з окремим символічним змістом – факел та пальмова гілка. Вони доповнюють загальний меморіальний характер композиції.
Проте дивитися тільки вгору було б помилкою. Біля основи розташована інша важлива частина ансамблю – горельєф із фігурами воїна, партизана та підпільника. Завдяки цьому автори перевели загальне поняття пам’яті у конкретні людські образи.
Поруч знаходиться Вічний вогонь.
Деталі, які легко пропустити
На фотографіях Стела Вічної Слави у Дніпрі часто виглядає як одна вертикальна конструкція. Безпосередньо на місці стає зрозуміло, що задум набагато ширший.
Композицію можна умовно “прочитати” знизу догори. Спочатку погляд потрапляє на меморіальну частину біля землі, далі переходить до масивного пілона, а завершується фігурою Батьківщини-Матері. Простір навколо залишили достатньо відкритим, тому майже 30-метрова споруда не здається затиснутою міською забудовою.
Є й кілька фактів, які допомагають краще зрозуміти об’єкт:
- пам’ятник відкрили 31 жовтня 1967 року, тому його історія в міському просторі налічує вже понад пів століття;
- загальна висота композиції становить близько 29,5 метра, але приблизно 4,5 метра з цієї висоти припадає на скульптуру Батьківщини-Матері;
- для облицювання пілона використали рожевий граніт, тоді як верхня фігура виконана з титанового сплаву;
- меморіал присвячували не лише військовослужбовцям, а також партизанам і підпільникам Дніпропетровщини;
- одним із важливих елементів задуму стало саме розташування на високому березі, завдяки якому монумент включений у широку панораму міста.
Ці деталі пояснюють, чому споруда виглядає настільки монументально навіть без складного декору.
Стела Вічної Слави як частина міського простору Дніпра
За десятиліття існування навколишній Дніпро суттєво змінився. Змінювалися назви вулиць, забудова, транспорт, громадські простори та саме ставлення суспільства до пам’ятників радянської доби. Монумент при цьому залишився на своєму місці й фактично став одним із орієнтирів цієї частини міста.
Цікавий він і як документ своєї епохи.
Архітектура 1960-х добре читається в його формах. Тут майже немає дрібного оздоблення, яке потрібно довго розглядати. Автори працювали великими об’ємами: високий пілон, монументальні людські фігури, широкий майданчик і відкритий горизонт.
Водночас сучасне сприйняття таких місць відрізняється від того, яким воно було під час їх створення. Сьогодні Монумент Вічної Слави можна розглядати одразу у кількох площинах – як місце пам’яті про загиблих у Другій світовій війні, приклад радянського монументального мистецтва та частину історії самого Дніпра.
Що побачить відвідувач
Якщо ви прийшли сюди вперше, не варто обмежуватися кількома хвилинами біля основи стели. Спочатку краще пройти навколо меморіального майданчика. З різних точок пропорції конструкції змінюються, а разом із ними змінюється і загальне враження від пам’ятника.
Зблизька цікавішими стають скульптурні деталі та матеріали. Якщо відійти далі, на перший план виходить силует. А з боку відкритого простору добре видно, наскільки сильно архітектори розраховували на взаємодію споруди з природним рельєфом.
Окремою причиною затриматися тут є панорама. Дніпро в цьому місці стає не просто фоном для пам’ятника. Річка, високий берег та небо створюють величезний відкритий простір позаду монумента, завдяки чому він здається ще вищим.
Чому пам’ятник залишається помітним через десятиліття
Монументальність не завжди залежить від кількості деталей. Стела Вічної Слави у Дніпрі якраз доводить протилежне. Її образ побудований на кількох простих речах – висоті, вертикальній геометрії, контрасті матеріалів та сильному розташуванні.
З часу відкриття 31 жовтня 1967 року навколо пам’ятника минуло вже кілька поколінь міської історії. За цей період Дніпропетровськ став Дніпром, проспект Карла Маркса отримав ім’я Дмитра Яворницького, а Україна пройшла через фундаментальні суспільні й історичні зміни. Тому сьогодні цей об’єкт існує вже в іншому середовищі, ніж те, для якого його проєктували.
І все ж архітектурний задум читається досить легко. Тут немає необхідності довго шукати головну точку композиції – погляд автоматично рухається від меморіального майданчика вгору по гранітному пілону до металевої постаті над містом.
Саме тому пам’ятник “Стела Вічної Слави” у Дніпрі цікавий навіть для людини, яка не займається історією монументального мистецтва. Це місце дозволяє одночасно побачити меморіал 1960-х років, простежити один із фрагментів історії міста та подивитися на Дніпро з точки, де архітектура й природний рельєф фактично утворюють одну композицію.
